вторник, 8 сентября 2020 г.

Формування ключових компетентностей учнів на уроках хімії.

 

Бердянська загальноосвітня школа І-ІІІст№9

Бердянської міської ради Запорізької області

 

 

 

 

 

 

Формування ключових  компетентностей учнів на уроках хімії.

 

 

 

 

 

 

 

 

З досвіду роботи

вчителя біології і хімії

Бердянської ЗОШ №9

Левченко Людмили Василівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2020 – 2021 н.р.

Зміст

 

       Вступ………………………………………………………                             3       

Розділ 1. Застосування інноваційних педагогічних технологій

             у сучасній школі.                                                                

                  1.1.   Компетентнісний підхід в сучасній освіті………………    ..   4         

                  1.2. Моделі формування ключових компетентностей учнів…         7          

Розділ 2.  Використання елементів інтерактивних  технологій    

               навчання на уроках хімії

           2.1. Методи і методичні прийоми, які забезпечують формування              ключових компетентностей.    .                                                                      11

       2.2.Формування ключових компетентностей на уроках хімії.             18

                             

      Висновки.                                                                                                          21           

      Література..…………………………………………………..                        22       

       Додатки.……………………………………………………..                          23       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Нині суспільство живе в період великих соціальних зрушень. Зміна основних соціальних концепцій зумовила зміну концепції освіти. На сучасному етапі основним завданням загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань. Система навчання направлена на те, що учні повинні думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію і застосовувати її в конкретних умовах. Для цього потрібно виробити в школярів мотиви і цілі навчальної діяльності, сформувати вміння здобуті знання застосовувати в практичній діяльності.

Ключовою компетентністю учнів є уміння вчитися. Часто, спостерігаючи за дітьми, слухаючи їх відповіді, думаєш: «Чому така убога думка дитини? Чому такі відомі речі та явища вона не може пояснити просто, своїми словами?» Дослідження психологів і педагогів, досвід вчителів показують: щоб навчити учнів самостійно і творчо вчитися потрібно включити їх у спеціальну організовану діяльність. Реалізація нових завдань освіти потребує нових підходів, враховує особистості учнів, їх потреби і інтереси.

Уміння вчитися вимагає наявності власного досвіду успішної праці  учня,   

 розвинених способів навчальної діяльності.

Сформоване уміння вчитися передбачає, що учень сам визначає собі мету навчання, виявляє зацікавленість, докладає вольових зусиль для досягнення позитивного результату пізнавальної діяльності, раціонально організовує свою навчальну працю, знаходить джерела потрібної інформації, виконує практичні дії,  намагається вдосконалитись.

Головною дійовою особою в навчанні є учень. Зовсім іншу роль відіграє вчитель, він допомагає учню вчитися, створює сприятливу атмосферу і значно збагачує мотивацію навчання, утверджує почуття гідності особистості. Ефективність творчої активності учня залежить від уміння вчителя організувати пізнавальну діяльність школярів, налаштувати їх на творчий підхід до питань теми, яка вивчається, на засвоєння системи знань навчального матеріалу.

Можна тільки уявити проблеми, з якими стикається школяр, який вивчає хімію. Цю науку не можна звести суто до сухих формулювань законів та формул. Вона не просто описує перетворення речовин, а й переходить до глибинного розуміння тих процесів, які відбуваються в них. Зміст природничої освіти – це система , яка складається з таких елементів як факти, поняття, судження і висновки, закони, правила, принципи, гіпотези, теорії, які характеризують природу речовин, їх структури, взаємовідносини, функціонування. З розвитком хімії та інших наук цих фактів, знань нагромаджується все більше, разом з цим виникає потреба застосування передових технологій навчання.

Учень сучасної школи повинен володіти певними якостями, зокрема:

-         Самостійно набувати необхідні знання, вміло застосовувати їх на практиці для вирішення назрілих проблем;

-         Критично мислити, вміти бачити труднощі і шукати шляхи їх подолання;

-         Грамотно працювати з інформацією;

-         Бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах;

-         Самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культурного і морального рівня.

В процесі роботи стало зрозуміло, що урок без застосування інновацій у навчанні залишається незавершеним, не повністю формуються якості сучасного школяра. Часто учні, особливо з середнім та низьким рівнем начальних досягнень, не можуть відтворити основних моментів уроку, не проявляють ініціативи, не висловлюють власних думок і суджень. Якщо робота одноманітна,  втрачається інтерес і увага. Подолання цих труднощів вимагає нового підходу, вдосконалення напрацьованих і розширення  застосування різних нових форм навчання. Необхідно спрямовувати освітній процес на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості.


1. Застосування інноваційних педагогічних технологій у процесі викладання хімії.

1.1. Компетентнісний підхід в сучасній освіті.

Національна система освіти у своєму розвитку не тільки спирається на внутрішні сили, але й значною мірою зазнає впливу факторів зовнішньої економічної і політичної ситуації, культурної глобалізації. Усе це актуалізує пошук змісту напрямків модернізації освіти в Україні.

Одним із перспективних шляхів реформування загальної середньої освіти є реалізація основних положень компетентнісного підходу до навчання.

Перехід до компетентнісного підходу означає переорієнтацію з процесу на результат освіти у вимірі діяльності, на формування і розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати набуті знання у житті, в конкретних ситуаціях, на організацію освітнього процесу на основі урахування потреби навчальних досягнень випускника школи в суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати реальним запитам швидкозмінюваного ринку праці й мати сформований потенціал для безболісної адаптації як у майбутній професії, так і в соціальній структурі.

Базовими категоріями нового підходу є поняття компетентність і компетенція, зміст яких викликає дискусію у багатьох наукових колах. Питання активно досліджується у вітчизняному та зарубіжному науково-педагогічному просторі. Проблема переходу школи на компетентнісну освіту ґрунтовно досліджена в роботах В. Кальнея, В. Краєвського, О. Пометун. Безпосередньо в методиці викладання фізики дане питання вивчали С. Величко,  П. Атаманчук, С. Гончаренко,  І. Бургун. Не зважаючи на вагомі досягнення, проблема формування ключових і предметних компетентностей учнів в процесі навчання хімії залишається відкритою.  Та всі вчені, які досліджували дане питання, дійшли спільного висновку, що ефективність педагогічного процесу  закономірно залежить від умов, в яких він проходить, Тому, насамперед, визначені педагогічні умови, за яких формування предметної і ключових компетентностей учнів в процесі навчання хімії буде успішним:

-         підготовка вчителя;

-         матеріально – технічне забезпечення;

-         моніторинг навчальних досягнень.

Поняття «компетентність» введено у вітчизняний науково – педагогічний обіг під впливом європейської освітянської традиції, яка активно послуговується ним уже понад чверть століття.

За визначенням О. Пометун, компетентнісний підхід – це спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу є сформованість загальної компетентності людини як сукупності ключових компетентностей, інтегрованої характеристики особистості.

Розмаїття нюансів змісту поняття «компетентність» спонукало науковців і функціонерів сфери освіти уніфікувати його трактування. Так, експерти Департаменту економічного, соціального та культурного розвитку ЮНЕСКО трактують це поняття як «здатність застосувати знання та вміння ефективно й творчо діяти в міжособистісних відносинах – ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в професійних ситуаціях».

Більшість вітчизняних дослідників прагнуть розширити зміст поняття «компетентність» включивши в нього, окрім здатність застосування знань і вмінь навичок у певній галузі (як це є в більшості визначень європейських учених), ще й різноманітні особисті утворення – цінності, мотиви, ставлення. Компетентність являє собою інтегративну якість особистості, що має складну структуру. Найбільш поширеним у національній педагогічний науці є підхід, окреслений О. Пометун, яка до складових компетентності відносить: знання, уміння, навички та ставлення.

Найновітніше визначення:

Компетентність – це «здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на поєднанні взаємовідповідних знань, умінь і практичних навичок, ставлень і цінностей, поведінкових компонентів, усього того, що особистість може мобілізувати для активної дії» («DeSeCe», програма «Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади» (Швейцарія, США, Канада).

1.2. Моделі формування ключових компетентностей учнів.

У  освітній практиці розроблено й апробовано декілька шляхів реалізації в навчально – виховному процесі ідей компетентного підходу, і на практиці формування ключових компетентностей учнів здійснюється, як правило, за однією із зазначених нижче моделей:

1. Предметно – тематична модель передбачає цілеспрямоване набуття учнями ключових компетентностей при вивченні ними певного предмета. Так, у деяких загальноосвітніх навчальних закладах Великої Британії формування в учнів основної школи уміння вчитися здійснюється під час опанування ними предмета «Как учиться»

2. Міжпредметна модель передбачає формування в учнів ключових компетентностей комплексно: цілеспрямовано – під час засвоєння предметів певної освітньої галузі та опосередковано – при вивченні всіх дисциплін навчального плану.

3. Виховна модель передбачає формування в учнів ключових компетентностей переважно в позаурочній і позашкільній роботі. Вона може реалізуватись через різні форми виховних заходів. Сьогодні в світовій педагогічній практиці набули розповсюдження такі підходи до побудові виховної моделі:

 - проектний, сутність якого полягає в розробці та реалізації учнями різноманітних соціально спрямованих проектів;

 - інституційний, який реалізується через моделювання елементів дорослого життя (наприклад, самоврядування), роботу дитячих організацій, клубів, гуртків тощо.

4. Системна модель, що є найоптимальнішою, оскільки дозволяє повною мірою задіяти у процесі формування в учнів ключових компетентностей весь освітньо – виховний потенціал школи завдяки органічному поєднанню   предметно – тематичної, міжпредметної та виховної моделей.

Узагальнивши здобутки європейських і вітчизняних учених з питань запровадження компетентнісного підходу в рамках проекту «Освітня політика та освіта « рівний - рівному», запропоновано перелік ключових компетентностей, до якого увійшли:

1.Уміння вчитися.

2.Загальнокультурна компетентність.

3.Громодянська компетентність.

4.Підприємницька компетентність.

5.Соціальна компетентність.

6.Здоров’язберігаюча компетентність.

7.Компетентність у застосуванні інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ).

Зміст роботи вчителя хімії з формування ключових  компетентностей:

1.     «Вміння вчитися» - набуття учнями досвіту практичної та експериментальної діяльності, застосування знань у пізнанні світу.

2.     «Загальнокультурна» - ознайомлення учнів з науковими досягненнями з хімії, інших предметів, формування в учнів ціннісних орієнтацій, культури поведінки.

3.     «Громадянська» - усвідомлення цілісного образу своєї країни на основі розгляду та аналізу взаємовідносин людина – суспільство.

4.      «Підприємницька» - виховання активної життєвої позиції, готовності до конкурентної боротьби на ринку праці, ініціативно включатися в підприємницьку діяльність.

5.     «Соціальна» - формування в учнів ціннісних орієнтацій у стосунках з людьми, вміння поводитися та проявляти себе в суспільстві.

6.     «Здоров’язберігаюча» - формування в учнів ціннісних орієнтацій на збереження здоров’я, уявлення про прояв закону збереження енергії в живій природі.

7.     «Застосування ІКТ» - підготовка до раціонального використання комп’ютерних засобів при розв’язуванні задач, пов’язаних з опрацюванням інформації, її пошуків, систематизацією.

2.Використання інтерактивних технологій навчання на уроках хімії.

2.1. Методика критичного мислення.

Для ефективного набуття компетентностей у процесі навчання хімії вчителю необхідно звернутися до активних методів навчання. Зараз розробляється чимало моделей організації навчально – виховного процесу, спрямованих на вирішення поставленої мети. Серед них технологія особистісно орієнтованого навчання, технологія розвитку критичного мислення, розвиваюче навчання, технологія «Майстерня», ряд інших. Така варіативність схвалюється педагогами всього світу.

 Оволодіння учнями навичками навчальної діяльності в старшій школі спрямоване на використання набутих знань у практичній діяльності, формування пізнавальних інтересів, розвиток їх творчих здібностей, зацікавленості до вибору майбутньої професії.

Одним із методів, який допоможе досягти поставлених завдань, є формування критичного і творчого  мислення як пріоритетних напрямків інтелектуального розвитку людини.

Нині завдання навчити учнів думати критично стало особливо актуальним. Світ стає дедалі складнішим. Обсяг інформації, яку засвоюють діти, з кожним днем зростає. Завдання учнів – не тільки ефективно здобувати нові знання, а й критично і ретельно досліджувати нову інформацію, аналізувати і просіювати її, оцінювати нові ідеї, вирішувати, що важливо, а що ні, визначати загальну цінність нових знань на основі власних потреб і цілей. Здатність мислити критично є навичкою, яку треба формувати і розвивати в навчальному процесі.

Що таке критичне мислення? Це активний процес, який дає учневі можливість контролювати інформацію, ставити під сумнів нові ідеї, порівнювати протилежні точки зору, адаптувати або відкидати певні твердження.

Щоб добре управлятися з інформацією, учням треба володіти практичними навичками мислення, що дасть їм змогу ефективно перетворювати інформацію на значущі ідеї, які можна використати на практиці.

Учень повинен відповісти на запитання типу:

-         «Яке значення має ця інформація для мене?»

-         «Як я можу використовувати ці знання?»

-         «Як ці знання співвідносяться з тим, що я вже знаю?»

-         «Як я ставлюсь до цих ідей?»

-         «Якими могли б бути наслідки використання цих ідей для мене і для інших?»

Отже, критичне мислення – це:

-         Уміння піддавати ідею легкому скепсису;

-         Поєднання активного та інтерактивного процесу;

-         Уміння отримувати інформацію з різних джерел;

-         Перевірка ідей на можливість їх використання;

-         Моделювання систем доказів на користь різних точок зору;

-         Переоцінка інформації;

-         Здатність самостійно знаходити інформацію, переробляти її, приймати рішення.

Критичне мислення сприяє розвитку таких навичок: аналіз інформації, відбір і порівняння фактів, встановлення асоціацій з вивченими явищами, фактами, самостійність, логічна побудова доказів, систематизація результатів.

Активного, творчого, критичного мислення вимагає реальне життя сьогодні.

Для формування ключових компетентностей сучасного випускника вчителеві варто звертати увагу на розвиток умінь учнів критично оцінювати ситуацію, визначати роль інформаційно – комунікаційних технологій, обирати конструктивні форми навчання, які дають змогу переорієнтувати навчальний процес з відтворювання набутих знань на формування і висловлювання учнем власної думки, його здатності виявляти ставлення до певних подій, фактів, уміння оцінити наукове відкриття, порівнювати, робити узагальнення і висновки та вміння застосовувати набуті теоретичні знання у відповідних життєвих ситуаціях сьогодення і майбутнього дорослого життя.

 

 

 

2.2. Методи і методичні прийоми, які забезпечують формування ключових компетентностей..

Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської мови від слова «інтер» -взаємний і «акт» — діяти. Таким чином, інтерактивний — здатний до взаємодії.

На компетентнісно – орієнтованому уроці опанування змісту відбувається через використання саме інтерактивних форм та методів навчання. Якщо розглядати ключові компетенції як сукупність, комплекс знань, умінь і ставлень, що дозволяють людині орієнтуватися в усіх сферах життя, а це не що інше, як взаємодія усіх компонентів навчання, то інтерактивні методи, які показують різні види взаємодій, якнайкраще підходять для формування компетентностей.

Формування ключових компетентностей передбачає засвоєння знань учнем в тому темпі, який зумовлюється його пізнавальними здібностями, а також дає можливість максимально розвивати власні позитивні задатки. В педагогіці є різні методи, використавши які, можна досягти поставленої мети.

1.Альтернативою традиційним методам навчання є метод проектів. Цей метод не можна назвати принципово новим, адже істинні інновації в галузі педагогіки – явище досить рідкісне. Як правило, це розгляд на новому витку педагогічних, соціальних, культурних досягнень.

В основі методу лежить уміння самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі. Метод проектів – це спосіб  досягнення дидактичної мети через детальну розробку проблеми, яка повинна завершитися реальним практичним результатом. Щоб  досягти такого результату, потрібно навчити дітей самостійно мислити, знаходити і вирішувати проблеми, використовуючи знання з різних галузей, сформувати вміння прогнозувати результат  і можливі наслідки.  Метод завжди орієнтований на самостійну роботу: індивідуальну, групову, парну, яку учні виконують протягом певного часу. Якщо говорити про метод проектів як педагогічну технологію, то вона включає в себе сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю.

Для розвитку предметних та ключових компетентностей найбільш придатні такі проекти:

-дослідницькі: вимагають добре продуманої структури, актуальності предмета дослідження, відповідних експериментальних робіт, методів обробки інформації; структура їх наближена до істинного дослідження;

-рольові (ігрові) проекти: учасники виконують певні ролі, зумовлені змістом і характером проекту; це можуть бути учасники виробничого процесу: науковці, технологи, інженери; ступінь творчості тут дуже високий, результати виявляються після завершення проекту;

-інформаційні проекти: спрямовані на збір інформації про певний обєкт, явище, їх аналіз і узагальнення фактів; результат – презентація;

-прикладні проекти: відрізняються чітко продуманим результатом діяльності учнів, орієнтованим на соціальні інтереси самих учнів.

Реалізація методу проектів на практиці веде до зміни позиції вчителя. Із носія готових знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності своїх учнів.

2. Імітаційна гра – це форма групового навчання прийняття рішень у складних, багатоетапних, тривалих ситуаціях. Ігрова ситуація характеризується тим, що окремі гравці можуть досягти своєї мети в одиночку. Включаючи в уроки ігрові моменти, можна зацікавити навіть дуже пасивних, байдужих учнів, залучити їхню увагу до роботи. Інтерес – потужний чинник, що спонукає особистість до активності, під його впливом усі психічні процеси протікають особливо інтенсивно та напружено, а діяльність стає цікавою і продуктивною.

Готуючи та проводячи подібні уроки, слід звернути увагу на такі особливості:

-учитель, що очолює гру, не має авторитарної ролі, він виконує лише функції організатора;

-у грі завдяки взаємодії учасників створюється навчальна ситуація, відбувається персоналізація ігрового навчання;

-обстановка гри створює максимальні можливості для активності учнів; гра заохочує учні до пошуку спочатку питань, а потім і відповідей. У процесі гри виявляються винахідливість, здогадливість і кмітливість.

Відомо, що дитина запам’ятовує лише 20% матеріалу, якщо він подається вербально. Якщо вчитель застосовує відео- та аудіо- засоби, цей відсоток підвищується до 45. Максимум досягається тоді, коли дитина сама пройшла шлях навчання, тобто у грі, і становить 75%.

3.Розвитку мислення  та предметних компетентностей дітей, набуттю ними навичок самостійної роботи значною мірою сприяють практичні та лабораторні роботи. Не секрет, що окремі учні можуть непогано засвоювати навчальний матеріал, але не вміють застосовувати набуті знання під час виконання практичних завдань, не вміють порівнювати, аналізувати, відповідати на питання проблемного характеру. Правильно організовані практичні роботи сприяють розумінню сутності понять, розкриттю причинно – наслідкових зв’язків, що загалом забезпечує міцне та глибоке засвоєння знань. Практичні роботи можуть використовуватися на різних етапах уроку та з різною метою. Загалом ця форма роботи може бути визначена як діяльність, спрямована на використання, поглиблення та розвиток теоретичних знань у комплексі з формуванням необхідних для цього вмінь і навичок (самостійне використання підручника, статистичних матеріалів, наочних посібників). За її допомогою учні готуються до самостійного творчого пошуку. Практична робота може розглядатися і як шлях удосконалення та розширення знань, умінь, навичок, якими школярі вже володіють. Окрім того, використовуються ці роботи як засіб перевірки рівня знань та оволодіння основними програмними вміннями та навичками.

 4. Групова навчальна діяльність.

      1.До групового (кооперативного) навчання можна віднести:

-         роботу в парах;

-         ротаційні (змінювані) трійки: сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння;

-         «два - чотири - всі разом»: ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати та вести дискусію. Як і в парах, прийняття спільного рішення обов'язкове;

-         карусель — ця технологія застосовується для збирання інформації з теми; для перевірки знань, для розвитку вмінь аргументувати власну позицію;

-         робота в малих групах: використовується в тих випадках, коли завдання вимагає спільної роботи..

Як організувати роботу в групах?

-         Переконатися, що учні володіють знаннями та вміннями необхідними для виконання завдання.

-         Об'єднати учнів у групи 3-5 учнів.

-         Усі члени групи повинні добре бачити один одного.

-         Повідомити учням про ролі: (спікер (керівник) - організовує порядок виконання; секретар - веде записи; посередник - стежить за часом; доповідач — доповідає про результати роботи.

-         Дати групам досить часу на виконання завдання. Подумати, чим зайняти групи, які вже закінчили роботу.

-         Забезпечити нагороди за групові зусилля.

-         Бути готовим до підвищеного шуму.

-         Висновки про доцільність групової роботи.

-         Аналіз  роботи груп з точку зору її навчальних результатів

2. Колективно-групове навчання передбачає спільну (фронтальну) роботу всього класу. Це - обговорення проблеми у загальному колі:

   - «мікрофон» (надається змога кожному сказати щось швидко, по черзі, висловити свою думку чи позицію)

- незакінчені речення (наприклад, «на сьогоднішньому уроці для мене найбільш важливим було...», «ця інформація дозволяє нам зробити висновок, що...», «це рішення було прийнято тому, що...»)

                     - мозковий штурм (відома інтерактивна технологія колективного обговорення, використовується для прийняття кількох рішень з конкретної проблеми)

- навчаючи - учись (використовується при повторенні вивченого.

Протягом кількох хвилин учні знайомляться з інформацією на картках. Потім ходять по класу і знайомлять зі своєю інформацією інших учнів).

5. Технології навчання у дискусії - важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія - широке публічне обговорення спірного питання.

Усі твердження учнів мають супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?» Ця технологія сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї власної думки, поглиблює знання з даної проблеми. Учні мають можливість обмінюватися ідеями, враженнями, почути міркування однокласників.. Дискусія належить до групи проблемних методів і має кілька різновидів:

-         Дискусія «Так - ні»: учням ставиться дискусійне питання. Група, яка дає ствердну відповідь, стає з одного боку, група, яка заперечує – з іншого. Кожна група відстоює свою точку зору.

-         Круглий стіл: організований обмін думками й поглядами учасників з приводу певної теми, формування поглядів і переконань, розвиток вміння формулювати думку і висловлювати її, оцінка позиції інших людей.

Під час підготовки до дискусії вчитель повинен чітко сформулювати завдання і

мету, підібрати необхідну літературу, її список запропонувати учням заздалегідь. Важливим етапом дискусії є безпосередня суперечка. Вчитель не повинен проявляти авторитаризму, а повинен використовувати методи активізації, дискутуючи. Майстерність учителя в умінні вчасно помітити, відчути момент закінчення дискусії.

6. Прогноз – важливий методичний прийом у формуванні предметних компетентностей. Учень повинен вміти прогнозувати, тобто передбачати події та відповідно до цього здійснювати вибір того чи іншого шляху, коригувати власну діяльність. На уроці дуже легко помітити різкі відмінності в поведінці учнів, інтересі до заняття та спостережливості в таких двох, здавалося б, майже подібних ситуаціях, коли:

-перед проведенням експерименту вчитель заздалегідь описує хід досліду, зазначаючи, за якими саме явищами та їх особливостями слід спостерігати;

-учням пропонується провести мисленний експеримент, прогнозуючи результати досліду, висловити свої припущення, а потім у процесі спостереження перевірити їх. У другому випадку учні виявляють більше уваги, їх інтерес до експерименту підвищується, адже кожному цікаво перевірити правильність власних припущень або прогнози своїх товаришів. А якщо трапляється так, що перед  дослідом висловлюються різні думки, то інтерес ще більше активується за рахунок ефекту змагання. Отже, інтерес до діяльності загострюється, якщо виконується хоча б одна з умов:

- наявні активні розумові зусилля;

-поглиблюється розуміння відповідного матеріалу;

-зростає впевненість у своїх здібностях;

-виникають нові ідеї, відкриття.

7. Розминки – особлива форма роботи на уроці, головною функцією якої є створення психологічного клімату, який сприятиме розвитку особистості. Розминка відіграє певну роль в обґрунтуванні навчання. Знання мають цінність тільки тоді, коли вони використовуються на практиці та усвідомлюються теоретично Майбутнє відкривається дітям, які критично перевіряють інформацію та вибудовують свої власні реальності. (Додаток 1).

8.Самостійна робота – це організація вчителем активної діяльності учнів, спрямована на виконання поставленої дидактичної мети; може бути організована з метою пошуку, осмислення і закріплення знань, формування та розвитку вмінь і навичок, узагальнення і систематизації. Самостійність є якістю особистості учня. Вона виявляється в мисленні, мові, практиці, мотивації, поведінці і діяльності, організації навчальної роботи. Правильно організована самостійна робота  - шлях до підвищення ефективності уроку, активізації навчальної діяльності, оскільки учні здобувають знання самостійно. К. Ушинський говорив про те, що школярі здобувають знання тільки завдяки самостійній роботі. Тобто, якщо учень не працює самостійно в процесі засвоєння нового матеріалу, то він набуває лише формальних знань, яких не зможе використати в подальшій своїй діяльності.

               2.3. Формування ключових компетентностей на уроках хімії.

Формування ключових компетентностей досягається на основі самоосвітньої діяльності школярів на уроці та використання здобутих знань на практиці. З метою реалізації цього завдання вчитель повинен використовувати різноманітні прийоми, спрямовані на легке запам’ятовування та розуміння навчального матеріалу учнями. Тому зміст уроку бажано максимально сконцентрувати на самоосвітню навчальну діяльність, розвиток мислення, використання практично орієнтованих завдань, вдосконалення вміння порівнювати, аналізувати, робити висновки, встановлювати причинно – наслідкові зв’язки;  аналіз життєвих ситуацій;  використання наочності; проведення експерименту ужиткового спрямування; проведення учнівського дослідження; виконання проектів,  розв’язування проблемних завдань,  застосування технології розвитку критичного мислення

Основні етапи уроку, на якому формуються ключові компетентності:

-Ступінь розминки:

урок починається з розминки, яка заміняє так звані організаційні моменти класичного уроку. Головна функція розминки – створення психологічного клімату, який сприятиме розвитку особистості на уроці. Розминка відіграє певну роль в обґрунтуванні навчання. Майбутнє відкривається дітям , які критично перевіряють інформацію та вибудовують свої власні реальності. Отже, кожна дія повинна бути обґрунтована. Наприклад, почати урок можна розминкою, яка створить ситуацію успіху. Розминка «Мої успіхи». Завдання: назвіть 3 ознаки , які допоможуть вам досягти успіхів на уроці  (наявність базових знань, уважність, бажання дізнатись нового). Цим самим учні одержують позитивне налаштування  на роботу.

-Ступінь актуалізації:  впровадження компетентнісного підходу передбачає появу нового етапу уроку, а саме визначення наявного рівня компетентності, який полягає в актуалізації життєвого досвіду учнів, під яким розуміються всі обставини повсякденного життя, які впливають на людину та з якими вона взаємодіє. На цьому етапі учні активно пригадують, що вони знають із цієї теми які знання можуть використати при вивченні нової теми, встановлюють рівень власних знань з предмета, до якого можуть додати нове. Інформація, яку учні не пов’язують з уже відомою, втрачається дуже швидко. Девіз етапу: «Пробудіть, викличте інтерес, схвилюйте, спровокуйте учнів пригадати те, що вони знають». Те, що людина знає визначає те,що вона може дізнатися.

-Ступінь усвідомлення змісту: учень ознайомлюється з новою інформацією. Найкраще, коли  на цьому етапі вчитель має найменший вплив на учня. Школяр самостійно отримує та аналізує інформацію, перевіряє своє власне розуміння її. На даному етапі добре було б використати технології групового навчання, де учні можуть обмінятися думками, вступити в дискусію, розвиваючи тим самим комунікативні здібності. Наприклад, при розгляді такої повсякденної справи як нагрівання води учні можуть пов’язати теоретичні знання з практичними діями, розібравши у групах питання:

-чому рідини гріють знизу?

-в якому посуді(металічному чи пластиковому) нагріється швидше вода?

-чи можна для нагрівання використовувати паперовий посуд?

-як прискорити процес нагрівання?

-які неприємності можуть чекати, коли налити гарячу воду у склянку? Як цьому запобігти?

Кожна група записує відповіді на аркушах, які по годинниковій стрілці передаються іншим групам. Учні мають змогу ознайомитися з поясненнями, доповнити їх своїми. На основі зібраних фактів узагальнюється питання, формулюються висновки.

-Ступінь рефлексії:

Під рефлексією у психології розуміють самоаналіз про те, що людина знає, відчуває, про що думає. У даному контексті рефлексія – це також розмірковування про те, як здійснювався процес набуття нового знання, як нове поєднувалось з вже відомим, яку цінність має набута інформація. На цьому ступені має бути досягнуто кілька суттєвих цілей. Насамперед, очікується, що учень почне висловлювати щойно сприйняті ідеї та відомості своїми власними словами. Шляхом активного пере формулювання за допомогою звичного, власного словника утворюється особистий змістовий контекст. Якщо необхідно запамятати, то забудеш. Якщо необхідно зрозуміти, то запамятаєш . Учні стають власниками ідей, коли висловлюють їх своїми власними словами.

Друга мета цього ступеня – активний обмін думками між учнями, що збагачує їхній запас слів, дає побачити різні схеми та зрозуміти, як вони будують свою власну. Залучаючи учнів до обговорення на етапі рефлексії, їх спрямовують на різноманітність конструктів для розмірковування. Це етап зміни та реконструкцій під час навчального процесу. Обмін думками краще організовувати у формі діалогу – засобу , який дає змогу людині долучитися до думок іншої людини і переосмислити свої власні думки, переконатися у їх правильності чи змінити.

В основі уроку, де вчитель ставить за мету формування ключових компетентностей, повинні бути:

- практична спрямованість мети уроку як особисто значущої, важливої для кожного;

-використання в процесі навчання наявного життєвого досвіду учнів, їхніх повсякденних спостережень, досвіду практичної діяльності;

- зв’язок навчального матеріалу з повсякденним життям людини, явищами, які відбуваються в довкіллі;

- використання результатів навчання в практичній діяльності людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

Впровадження компетентнісного підходу в практику роботи школи є необхідним, оскільки дозволяє вирішити найгостріші проблеми які виникають у учнів при опануванні значного обсягу теоретичних знань, відчувають суттєві утруднення в діяльності для вирішення конкретних життєвих завдань, виявляються безпорадними при визначенні життєвих планів, організації власної самоосвіти.

Впровадження компетентнісного підходу в практику роботи  школи  буде успішним за умов:

- оновлення цілей навчання, модифікації методів і форм навчання, моніторингу результативності компетентнісно – орієнтованого навчально - виховного процесу;

-розуміння вчителем компетентнісного підходу до навчання і реалізація його у власній професійній діяльності.

Метою навчально – виховного процесу, заснованого на закладах компетентнісного підходу є набуття учням системи ключових компетентностей. Необхідним являється суттєве посилення прикладного спрямування змісту навчальних предметів.

Модифікація методів і форм навчання має забезпечити суттєве підвищення питомої ваги тих із них, які сприяють формуванню в учнів ключових компетентностей.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я памятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

Ці прості твердження обґрунтовують необхідність оновлення методів навчання. При цьому навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання, де всі учні і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора процесу, лідера групи. Таке навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь, навичок і цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. Оскільки світ стає дедалі складнішим, молодь потребує вміння розв’язувати складні проблеми, приймати зважені рішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.Заболотний В.Ф. Формування методичної компетенції учителя засобами мультимедіа: монографія /В.Ф.Заболотний.- Вінниця: ПП «ТД Едельвейс і К»,2009.-456 с.

       2.Інститут педагогіки: Погляд через роки. К.: Педагогічна думка,2002.

       3.Освітні технології. – К.:А.С.К., 2001.

        4.Пометун О. , Пироженко Л. Сучаний урок: Інтерактивні технології навчання.   – К.: Видавництво А.С.К., 2003р.

       5.Сиротинко Г.О. Сучасний урок: Інтерактивні технології навчання. – Х.: Видав.група Основа, 2003р.

       6.Сучасні шкільні технології. Ч.І./ У поряд. І. Рожнятовська, В. Зоц. – К.: Ред.. загальнопед. газ., 2004р. (Бібліотека «Шкільний світ»).

        7.План дій щодо поліпшення якості природничої освіти на 2009-2012 роки.//Фізика в школах України.-Х.:,Основа, 2009.-№4.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1. Формування ключових компетентностей учнів шляхом використання розминок на уроках хімії.

1. Розминка «Прогноз». Ця розминка допоможе учням уявити, що він дізнається на уроці. Завдання: спробуйте спрогнозувати наслідки результатів роботи на уроці; свої міркування занесіть у Т- схему:

Відомо      дізнався.

Міркування над прогнозом допоможуть краще зосередитися на сприйнятті матеріалу.

2. Анаграма для вашого інтелекту. Анаграма – це хаотичний набір букв, при правильному розміщенні яких виходить осмислене слово. Процес розвязування анаграми подібний до процесу пошуку розвязку задачі. Під час розв”язання задачі ми постійно звертаємось до умови і порівнюємо з нею створені у власній уяві проміжні варіанти, доки не відшукаємо правильну відповідь. Чим швидше вона знайдена, тим вищим є темп розумової діяльності. Саме так тренується інтелект. Завдання: розв”яжіть анаграми – ІОВОРКТВ, АЛФРМУО, ЛШОАК.

3. Позбудьмося зайвого. Давньогрецький філософ Діоген прославився тим, що проповідував аскетизм і свободу. Усе життя він обходився тільки необхідним. Босий, у простому одязі, з ціпком у руках і торбинкою за плечима, він мандрував по світу. Одного разу Діоген побачив хлопчика, який пив воду просто із струмка. Це вразило мислителя. Зі словами: «Я все життя носив за плечима непотрібну річ»,- він викинув з торбинки… Що Діоген викинув з торбинки? Уявіть, як можна пити воду з струмка? Яка річ виявилась зайвою для Діогена? Тільки людина здатна з долонь спорудити чашку для пиття, тільки людина здатна додержуватися принципу: «Живи простіше, щоб інші біля тебе могли просто жити».

4. Моє місце. Завдання: розгрупуйте речовини за належністю до певного класу неорганічних речовин (8 клас, 11 клас).

5. Мої успіхи. Завдання: назвіть 3 ознаки , які допоможуть вам досягти успіхів на уроці  (наявність базових знань, уважність, бажання дізнатись нового).

6. «Ліквідація ефекту чистого аркуша». Завдання: діти записують в зошит те, що знають по темі.

7. « Чи тільки терни на шляху знайду

      Чи стріну, може, де і квіт барвистий

      Чи до мети я певної дійду.»  (Л. Українка). Розбір вислову, спонукання учнів досягти    поставлену на уроці мету.

 

 

 

 

 

 

Додаток 2. Порівняльна характеристика навчальних і життєвих задач.

 В умовах особистісно орієнтованого навчання важливо здійснити відповідний добір задач, який би враховував пізнавальні можливості й нахили учнів, рівень їхньої готовності до такої діяльності, розвивав здібності відповідно до освітніх потреб. За умов компетентнісного підходу розв’язування учнями навчальних задач спрямовується не лише на оволодіння знаннями та вміннями, а й на забезпечення можливості адекватно й ефективно діяти в реальних життєвих обставинах. Між навчальними та життєвими задачами існують суттєві відмінності в особливостях постановки умови, способах діяльності, формулюванні відповіді:

Показник порівняння

Задача

Навчальна

Життєва

Умова задачі

Педагогічно адаптована умова, яка містить усі необхідні дані для розв’язування (за винятком деяких констант), як правило, до умови не вводяться "зайві" дані, не пов’язані безпосередньо із задачею

Реальна умова, як правило, містить багато різноманітних даних, які необхідно проаналізувати, виокремивши суттєві та несуттєві, ймовірні та достовірні. Деяких даних може не вистачати і їх необхідно знайти

Ситуативність задачі

Навчальна задача абстрактна, її розв’язування не співвідноситься з конкретними практичними проблемами

Життєва задача завжди ситуативна, пов’язана з певними аспектами, ситуаціями з життя людини

Предметність задачі

Задача належить до визначеної навчальним предметом галузі знань, яка визначає типові підходи до її розв’язування

Часто задачі мають міжпредметний характер, що вимагає інтеграції знань і способів діяльності з різних дисциплін

Способи розв’язування задачі

Більшість задач мають один конкретний спосіб розв’язування, який перевіряється викладачем

Як правило, існує певна множина способів дій, які дають змогу розв’язати дану задачу. Ефективність розв’язування задачі визначається обранням найбільш раціонального за даних умов способу дій

Характер

задачі

Теоретичний: більшість навчальних задач не передбачають оперування з реальними предметами та явищами

Практично-перетворювальний: як правило, життєві задачі спрямовані на безпосередні зміни в предметах або явищах навколишнього світу, передбачають практичні дії, які базуються на попередньому теоретичному осмисленні способу діяльності

Особливості формулювання відповіді

Як правило, вимагається чітка, конкретна, однозначна відповідь

Більшість життєвих задач не мають однозначної відповіді; часто необхідна не конкретна відповідь, а визначення загальних тенденцій